21.03.2013 10:06
© Антоніна Грицаюк
Люба ненька
з рубрики / циклу «Матусі»
Втомилась сіла на порозі,
Забилось серденько в тривозі,
Згадалось все, сльоза скотилась,
Пройшло життя – весь вік трудилась.
Вже сонце сіло спочивати,
І час для неї йти до хати,
На ліжку спить, геть рудий, кіт,
Вже не згадає скільки літ,
Як до оселі він прибився,
В темний куток лячно забився.
Мов птахи, діти розлетілись,
Вони вдвох з котом лишились.
Хазяйства мала повен хлів,
Та час так швидко пролетів.
Не ті вже сили, що казати,
Не може ладу всьому дати.
Корівка на базар пішла,
По сумках дітям свіжина.
Кури, собака, рудий кіт,
Такий у неї тепер світ.
В кишені слухавку тримає,
Дзвінків від діток все чекає.
Ось і лунає, розцвіла,
І втома миттю десь пішла,
Немов голубка та воркує,
Та дні до зустрічі рахує.
Натішилася йде до хати,
А то стомився кіт чекати.
Ходи вечеряти рудий,
Лінивий став ти чи старий.
Дзвонили наші, будуть на свято,
Зробити треба нам багато.
Не будеш спати день та ніч,
І не врятує тебе вже піч.
В онуків по руках підеш,
У день це точно не заснеш.
Іди вечеряй, що муркочеш,
Щось розказати мені хочеш.
Якби ти вмів щось говорити,
Було б для мене легше жити.
Наївся, що ж іди лягай,
Я помолюся ти чекай.
Молилась довго та завзято,
Дай сили, Боже, прийде свято.
Дай сили, Боже, їх зустріти,
Так хочу дітям порадіти.
В вікно вже місяць заглядає,
А кіт в ногах собі дрімає.
м. Славута,
