01.04.2013 00:17
для всіх
429
    
  3 | 4  
 © Дана Славонік

Самотні вдвох

Люди по своїй суті є самотніми. І вони прагнуть знайти  того хто розбавив би цю самотність, того хто був би поряд, того з ким вони завжди зможуть бути на самоті.

Й вона просто дивилась в його очі і втрачала землю під ногами. Вона довго противилась цьому. Відгороджувалась усім чим тільки могла і як тільки вміла. Та можливо, нарешті, зустрілась та людина, яка чула не лише те, що вона говорила але й те про що мовчала, про що хотіла сказати. Він заполонив її серце своєю турботою, своєю добротою. Він догнав її незважаючи на усі спроби втекти. Він дав їй те чого вона прагнула понад усе і крига в її душі починала танути. Й тепер вона вже була не одна. Тепер вони були самотні вдвох.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 03.04.2013 22:59  © ... => Тетяна Белімова 

Що ж в кожного є право на свою думку...

 03.04.2013 19:41  © ... => Тетяна Белімова 

Ну, як на мене, не в задумі, адже описале те, що написане але можливо й справді чогось бракує, тому додала такий собі висновок думаю він вже мусить все роз*яснити

 02.04.2013 12:39  Тетяна Белімова => © 

Повірте, пані Дано! Це все лишилося у задумі... Вам це не вдалося реалізувати... Те, що ви проговорили у коментарі, залишилося поза межами самого твору...

 01.04.2013 23:09  © ... => Тетяна Белімова 

Я говорила про таку сутність людей, як самотність і що навіть коли вони зустрічають когось , то всеодно залишаються таким й дуже добре коли обоє це розуміють і їм затишно в двох.
Й моя героїня після багатьох зневірянь знайшла таку людину і вони вдвох але самотні, бо це їх суть, тому, думаю, що назва підходить.

 01.04.2013 11:53  Тетяна Белімова => © 

У вас назва не зовсім відповідає змістові твору.