Вогонь кохання
з рубрики / циклу «Українська душа»
У пічці тліє вогник. Пізній вечір.
Тебе нема. Дивлюся у вікно.
Накину ковдру на самотні плечі
І зроблю вигляд, наче все одно.
Тебе нема. Вже спалахнули зорі.
Змією ковдра з пліч моїх сповза.
І як нагадування чистої любові,
Мене п’янить спокусниця-гроза.
Я все чекаю. У вікні – пустеля.
Куди ж твій образ зник за виднокіл?
Дасть відповідь мені планети стеля -
Небесний вузол електричних стріл.
Мов дикий звір, шукаєш порятунку,
Тобі давно знайомі біль і страх.
І після довгих днів блукань і смутку
Птах щастя нашого в твоїх руках.
Під ранок тихо двері відчинились:
Ти біля мене, чую я крізь сон.
У пічці дрова так і не дотліли –
Ще більше розгорівся наш вогонь!
07.02.2017 10:41 
