ДОРОГОЮ РВУЧКИХ ВІТРІВ

з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»

Іду… Шмагає вітер по лиці,

Рвучким завзяттям шарпає свідомість

І зводить біль думок на манівці,

Лишивши пустоту весни натомість.

Куди я йду?.. Не знаю до пуття.

Поміж провин терновими кущами

В вітрів пірнаю пізнє каяття,

Покроплене холодними дощами.

Вже скоро… Скоро цій дорозі край!

Аж з ніг збиває вітряна навала!

Від страху, серце, так не завмирай,

В тобі я найдорожче заховала.

Ой, не згуби… Весну гірку в думках

Тамує трохи присмак самотини.

Рвучкі удари вітру по щоках

Болять, мов ляпас рідної людини.

Візьміть участь в обговоренні

06.04.2015 01:30 Зельд => ©

Читаючи вірш, неможливо не аналізувати своє життя, свої тернові кущі... останні два рядки дуже вражаючі...

05.04.2015 18:31 Богдана Копачинська => ©

Доторкнулось до душі. Сподобалось.

05.04.2013 17:18 Світлана Рачинська

Глибоко))) Болісно)))Чудово)))

05.04.2013 01:15 Наталія Сидорак

Рвучкі удари вітру по щоках
Болять, мов ляпас рідної людини - зачепило аж за душу))) Дуже гарно сказано.

Дуже сподобалось, відповідає настрою...каяття така штука, що потребує вчасності, а вітри як завжди не вчасні...

Хоч і добре пишете, але чомусь сумно. Де весна?

такий біль, навіть неочікувано, Ваші вірші завжди більш теплі, а цей точно як ляпас....

емоція передана неперевершено...