Пробралася в весну зима,
Довіри теплим снам нема,
Ти що начаклував мені
Мольфаре, чарівниче мій?!
Заполонили холоди
Весняні не мої світи,
Я ж за тобою мчу вві сні
Між диких часу веремій…
Не смій зневіритись, не смій…
Невчасно злету віражі,
Коли морозний біль в душі.
В убранні крижаних обнов
Не мій тепер той світ! Проте…
Крізь сяйво зоряних завій
Сном ніжу час примарний твій
І за тобою лину знов
В щемке безумство золоте…
Туманні обриси Землі
Зникають маревом у млі
І тільки сяйво золотавих снів
Все манить в казки кришталі.
Чаклуне, підкажи мені,
Чому зірки такі сумні?
Від чого сяйво золотавих снів
Так швидко гасне в вишині?
Не знаю, чи зумієш ти
Той самий сон між зір знайти.
Не поспішай так, я гублюсь
В непередбачену зиму.
Ох, ця розлучниця зима…
Сховала сон в гірке «нема».
За ним лиш зорі плачуть блюз
В весну, від холоду німу.
Давно вже обриси Землі
Розтанули в холодній млі
І тільки сяйво золотавих снів
Все манить в казки кришталі.
