СИНЬОНЕБИЙ ВІРШ

з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»

Спів синиць, що будить ранок дзвінко

На хиткому вітті абрикоси,

Легкокрилі слухають хмаринки,

Вплутавшись в беріз біляві коси.

Сонця диск крізь хмаровиння пінні

Бовтнув у небесну синь бездонну.

Додаючи до небес глибіні

Теплоти довершеного тону.

В вись небес злетіти не боюся,

Загорнувшись в вітряну сутану.

Може з птаства щебетом зіллюся,

Чи в болючій синяві розтану…

Візьміть участь в обговоренні

13.04.2013 08:52 Субота Олександр

Сподобалось!

12.04.2013 23:33 Сашко Новік => ©

Гарно

12.04.2013 22:36 Світлана Рачинська

прекрасно))

12.04.2013 15:35 Ірина Лівобережна

Хочеться РОЗТАНУТИ і в цьому пейзажі, і в цьому вірші... Не думати, не знати, навіть не відчувати...

якщо та висота не хитається, на ній зручно стояти і є за що триматися - то я її не боюся, я її хочу!)))))))))) але оскільки у вас це "хитке віття абрикоси" - то ні, нізащо не полізу!))))) я на ту синяву краще знизу дивитимуся)
красивий вірш. І колір трохи схожий на мій улюблений)

{#}

Гарна й сумна водночас поезія... Ви не боїтеся! Смілива! а мені страшно... навіть думати... Дякую за настрій!



+++ +++ Зберегти, як скаргу

Візьміть участь в обговоренні

Виберіть розділ