Щемливе світанкове
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»
За миттю мить
Між хмар щемить
Світанком неба суть туманна,
Схід сонця, як пожеж омана,
Ген на вершках тополь стримить.
Мине хіба
Моя журба
Із щемом ночі наостанку?
У сумнів ніжністю світанку
Заграви сіється габа…
В глибінь душі
До мрій межі
Осіннім леготом полину,
Намрію зверхність тополину
В щемливо-теплі міражі.