Діалог
Веснянний вечір...
Тихо навкруги...
Лише дві постатті безжурно і невпинно,
Вели розмову про часи оті,
Коли кохали один одного невинно.
- Скажи мені, чи ти любив?
- Любив...
- Чому ж пішов?!
- Я сам незнаю...Чому мене не зупинила, сказала"Все, вже не кохаю"?!
- Я не хотіла, щоб ти йшов, злукавила, признатись мушу...
Та ранив ти мене тоді, скалічив зовсім мою душу...
- Я виглядав тебе щоранку, та згодом зникли ті надії...
- Тебе чекала до світанку, та то були одні лиш мрії...Я розлюбити не змогла, усі роки тебе кохала, я іншого давно знайшла, та жаль, тебе не забувала...
- Я всі роки тебе кохав, хоч інша поряд засинала...Вуста як ніжно цілував, перед очима ти стояла...!
- Гадаю час мені вже йти, з тобою попрощатись мушу...
- Прощай, моя любов і ти, я відпускаю твою душу...
Запанувала знову тиша, весною пахло і бузком...
На перехресті роздоріжжя порожньо й сумно стало знов...
