22.04.2013 09:44
for all
145 views
    
rating 5 | 3 usr.
 © Дебелий Леонід Семенович

Чому у нас не вічне літо

Чому у нас не вічне літо

Онучку Ігорьку

Трава перша, шовкова

Веде з сонцем розмову:

“Чом я спала так довго,

заховавшись під ковдру?

Ти ж сіяло й не гріло,

Чому раптом змінило

Холод променів бляклих

На привітне тепло?

І тепер мені любо ,

Вже забулася згуба,

Смарагдово всміхаюсь

Голубим небесам”.

І сказало світило

Загадково-журливо:

“Доню люба, дитино!

Була б в мене єдина,

Я б тобі цілу вічність

Дарувало любов.

Але я у турботі

Про планети роботу,

Про билинку найменшу

І комашку земну...

Для такого розмаю

В мене сил вистачає

За півроку півкулю

Лиш одну обігріть.

Як за обрій сідаю,

Думку щиру тримаю:

Як ти досить спочинеш,

Навесні розбудить”...

Публікації: Дебелий Леонід Семенович

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 23.04.2013 07:29  © ... => Тетяна Чорновіл 

Щиро дякую! 

 23.04.2013 07:28  © ... => Деркач Олександр 

Дякую! 

 23.04.2013 07:28  © ... => Чернуха Любов 

Щиро дякую! 

 23.04.2013 07:27  © ... => Каранда Галина 

Дякую за все! Колись ще перегляну... 

 22.04.2013 14:26  Тетяна Чорновіл => © 

Лагідно і повчально для дітвори! Сподобався розмір.
Чудовий вірш! 

 22.04.2013 11:10  Деркач Олександр 

Гарно 

 22.04.2013 10:49  Чернуха Любов => © 

Як для дітвори - чудові картинки, все можна легко з розмови уявити! 

 22.04.2013 08:09  Каранда Галина => © 

ВідповІло виходить.... може, хай буде і сказАло?... чи як хочте:)))) Мило і пізнавально вийшло.