Засуха
Яка ж, засухо,ти тяжка,
Здається, й в серці пересохло,
Набатом пульс, кров загуса,
І сам від спеки ніби глохнеш.
І день і ніч вгорі гримить,
За Бугом синьо, темно-чорно,
Там блискавиці, зливи йдуть,
А в нас котрий вже день безмовно.
А сонце шле проміння вниз
Пекуче і без тіні жалю,
Знеможена земля лежить
Суха, як камінь, аж до краю.
Мертвотний вітер без кінця
Ганяє сіна кучугури
І у розщелини шпурля,
Що зяють ранами у грудях.
Зелене листя полягло,
Скрутилось, зблякло, посіріло ,
А він все дме і сушить все
Нахабно, дужо, знавісніло.
Від болю крається душа
І як свинцем стріля у скронях ,
Зів’ялий лист ледь-ледь живий
Лягає трепетно в долоні...
“Ще вчора зеленню сміявсь ,
Вмивавсь туманом і росою,
А нині смертний час настав,
Пора прощатися з тобою”...
- Не хочу, друже, потерпи,
Вже чутно дощ в поривах вітру,
І ти, як фенікс, оживеш
І посміхнешся щиро світу.
