25.04.2013 15:28

для всіх

272

10 | 10

 © Тетяна Чорновіл

В ЗАЧАРОВАНИХ ТРАВАХ

з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»

В шатах літ, неминучих обнов,

В спеку й сніг, крізь дощі й хуртовину

Жду мою запізнілу любов

Без вини сто раз винну.

Кажуть мудрі: – Немає ніде,

Вже давно відболіла остання…

Та вона, неврахована, йде,

Ллється снами в світання.

В мить зневіри чи в славі чуток

В страху дум, що звестися не вдасться,

Знов дарує наснаги ковток

З диким присмаком щастя.

Ось вона! Й тануть буднів сліди

Між заквітчаних пахощів Раю

Мрій для неї лелію сади,

В ній, Святій, завмираю.

Знаю, в хмарних жалів Еверест,

Коли ночі засіється м’ята,

Каяття знов потягне свій Хрест,

Знов помре, розіп’ята.

Та діждуся коштовну свою

Ніжним спалахом сонця в загравах.

В ній зомлію, росою зіп’ю

В зачарованих травах.