Катарсис
/ Моєму покійному брату Івану присвячується/
В мене з пісні душа,
Може й голосно це,
Та це правда,
Я це відчуваю.
Хоч би що я робив:
Чи кошу, чи пишу,
Чи то в думці, чи вголос співаю.
Я з мелодії тчу
Пісні серця свого,
Через нього її пропускаю
І постійно вві сні
В піднебессі лечу
І в польоті, в завзятті співаю.
“Проспіваєш її, свою долю земну!” -
Часто чув застороги. – “Ще взнаєш!”
Тоді що ж, помирать,
Як незмога мовчать,
Як інакше я світ не сприймаю?
Із далеких віків
Прилітають вони,
Ударяють по генах акорди
Звуки довгі, сумні,
В первозданній красі,
А то раптом –
Бадьорі, мажорні...
---
Мій народ – хлібороб.
Як в світлині краса
Через деякий час проступає,
Так я сутність твою
Через далеч часу
Все виразніше й глибше
сприймаю.
Делікатний, тонкий,
Ти сумирний, стійкий,
Ти землі дивовижне творіння,
Неба, сонця, зірок,
Як природа свята,
Що для щастя тебе народила.
Відчував ти природи
Постійність крихку,
Її вічність,
Просторів сукупність,
Відкидав суєту
У діяннях своїх
І в віках
Заслужив невмирущість.
---
Ти постійно співав,
День і ніч звеселяв,
Гуртувався дзвінкими гуртами –
Це гармонія тіла
І неба й землі
Всередині у тебе лунала.
Ти у праці палкий,
Як вогонь, беручкий,
Всього себе у ній ти лишаєш,
Ореш поле надій,
Не шукаєш вигод,
Крім роботи про все забуваєш.
І стоїш ти такий
Перед зором моїм
Із очима, що мудрістю повні,
Розумінням всього
І терпінням святим,
Все чекаєш,
Що пройдуть злигодні.
Ой, не треба звіріть,
Живу кров з нього пить,
Це святе, безперервне
смирення!
І за ницість синів,
Мій народе, прости!
Я у тебе благаю
Прощення!
