Я обожнюю дощ
з рубрики / циклу «Казки»
Я обожнюю дощ. Навіть більш, аніж просто обожнюю –
Я закохана в дощ. Адже дощ – це завжди ідеал.
Я замріяний дощ із поривом палким ототожнюю,
Хоча дощ – він зупинить і злобу, і дикість, і шал.
Він приходить до мене у сни, що ніким не сполохані.
Він прощається тихо – але повертає завжди.
Ніжні краплі ніколи не будуть як гості непрохані,
І ніколи на землю вони не приносять біди.
Я обожнюю дощ. І, буває, він, скутий туманами,
Рветься просто в долоні, на крилах вітрів струменить.
А, буває, влітає в вікно, чистим сонцем поранений,
І заносить в кімнату вологу небесну блакить.
Я обожнюю дощ.
Лиш у ньому я не розчаруюся.
Він летить, як герой, - врятувати замучений світ.
Тихо дзвонить: «Люблю…»(чи це просто мені так почулося),
Доки сонце не спинить його променистий політ.
