На полі життя
з рубрики / циклу «Ти - Людина! Я - Людина...»
Моя коса найшла на камінь.
Це, певне, знову у траві
Хтось залишив палючі рани,
Віддався слабкості – сльозі.
Коса моя давно ступилась
Об твань і лірику гризот.
Невже це серце і не билось?...
Не досягти вже тих висот…
В траві завжди якесь гілляччя –
То біль, то лірика душі.
Ти не повіриш – не заплачу,
Я вже далеко від межі.
Таке дісталось мені поле –
Тут повно каменів-комет.
Тут навіть квітка ноги коле
І заважає йти вперед.
