Зізнання в коханні
з рубрики / циклу «Послання до коханого»
Упали тихі краплі на ріллю.
Я думала – то дощ. То просто вірші.
А виявилось – я тебе люблю.
Давно люблю. Три вічності. Чи більше.
Із неба зараз ллється водоспад,
Кружляють краплі в чарівному вальсі.
А, пам’ятаєш, сто віків назад
Ми якось стрілись… Й загубились в часі…
Ти вічно жив десь поряд, у мені.
Втрачали ми – й самі собі втрачались.
Скажи, прошу, це може все у сні,
Чи й справді я навічно закохалась?
Не буду зовсім плакати, не слід.
Я плакала, коли тебе не мала.
Ти розтопив увесь небесний лід?
Бо з неба ллє вже довго і чимало….
А пам’ятаєш дивний час розлук?
Це було у зірках і…. так болюче…
Ти не завдав моєму серці мук –
Його добила та між нами круча…
Тепер ти знов прийшов, як на ріллю
Спускає дощ свої вологі кроки…
І зрозуміла я – люблю. Люблю!
Давно люблю. Вже цілу вічність років.
