Тополиний пух
з рубрики / циклу «Літо»
На сонці грає тополиний пух.
На серці – м’яко, наче ним постелено.
В дубах живе козачий сильний дух,
А на вікні знов пахне кава мелена.
Отак, здавалось би, було завжди.
Ну кава – точно існувала вічно.
Нікуди вже не дінуться дуби,
І пух з тополь, і люди пересічні.
А, все-таки, як вперше бачиш це –
І хочеться кружляти у пориві,
Хоч очі наливаються свинцем
І йде гроза, тремка сліпуча злива….
Робота не підводить голови –
Давненько не тримала цвіт в долоньці!
А хочеться, а хочеться – весни!
Ковтнути неба, доторкнутись сонця!
І тільки залишається – цей дух
В старих дубах. І кава. Чорна. Мелена.
І золотий, дитячий зовсім пух.
Яким все серце… м’яко-м’яко встелено.
