Ткачики
з рубрики / циклу «Послання до коханого»
Це так дивно - не вірити в чудеса і вимагати надмірного одночасно...
Понад вежами в’ються ткачики.
Їм зависоко? Чудо з чудес?
Ти не можеш мені пробачити,
Що я не досягнула небес.
Що я зірку рукою не стримала,
Не купалась в небесній ріці…
Маяком мені нічка блимала
І сльозою стекла по щоці.
Ти хотів все чогось надмірного.
Заслабка я тобі, повір…
Вітру геть не спиню нестримного,
Не підкорю верхівки гір…
Ти не можеш мені пробачити?
У тобі не горів той жар.
Просто, - знаєш, - літали ткачики.
Понад вежами. Серед хмар.
Скажеш знову, що їм зависоко?
Скажеш знов, що нема чудес?
Принесу тобі сині грицики –
Це вони доторкнулись небес.
