Мить весни...
Весна - справжнє диво. Дженні Даунхем
Покірне «дякую»…
Покірно дякую у переддень червневий Тобі, Весно! За те, що Ти в мені вже вкотре пролилася щедро травневою росою, зволоживши мене слізьми щирого каяття та невисловленої дяки, оновленим одкровенням радості. Наново подарованої. Вкотре! Циклічність життєдайності! Безперервність оновлення душі! І як дарунок – святкове биття Великодніх дзвонів! Вдома. При живих, щасливих повнотою родини, батьках. Гомін дзвонів аж до вібрацій у тілі…
Покірне дякую!
Хіба у Тобі присутній егоїзм? Така безкорислива жертовність людям! Ти віддала себе до остатку – чистотою ранків, буйністю трави, звабливістю зацвілої яблуні, магічними доторками карпатського вітру…
Тепер хмелію від Твого жасмину…
Покірне дякую за небайдужість! За схлип насолоди! За тишу ранкову, розбавлену хіба рідним сопінням найдорожчого Зернятка…За свою постелю! За втому вечірню! За силу жіночу! За надію! За щире «пробач»!
А дяка – таки невисловлена мною до кінця… На жаль, не дано мені вихлюпувати почуття словами сповна. Тому я дихаю Тобою, Весно, звіряю себе Твоєму святому квітові, босоніж мацаючи ріллю, що пахне істинним життям…Доторки такі до Тебе – невинно несміливі, хай і будуть символічною ДЯКОЮ…
Усе, що не вмію сказати вголос, хай виливається ласкою любові…Не відцвіла, а лиш скріпилась…
31.05.2013
