Невже

Невже ці люди вже забули,

Тих, хто боровся за їх світ,

Хоть би згадали, пом’янули,

В своєму, тихому житті.

Невже дивитися не треба,

Сторінки пам’яті свої,

Згадати інколи, як треба,

Ти ж ще людина на землі.

Невже ці люди позабули,

Тих, що боролися за них,

Згадають інколи, і досить,

На тому світі усе ждуть.

Невже не треба вже нікому,

Людськії муки й почуття,

Тих, хто боровся за свободу,

Та ще й віддав за це життя.

Невже забуті всі ті слова,

Які казались вам тоді,

Боротись далі, за Свободу,

Своєї й нашої душі.

Невже звичайне теє слово,

Пропало безвісті, в огні,

І Маніфести про Свободу,

Ще й Конституції у сні.

Невже немає більше слова,

Яке б підняло усім дух,

Горить душа, наче солома,

Без користі і Віри тут.

Невже забуті вже герої,

Які боролися з царем,

Несли вам Волю і Свободу,

Те, що добутеє мечем.

Невже ніхто не пам’ятає,

Як все було в старі часи.

Несли ми гордо, наче прапор,

Свободу й  Віру, у душі.

Невже проїхавши півсвіту,

І поборовши ворогів,

Стоїм ми знову у корита,

Розбитого, в непотріб всім.

Невже забулись всі ті люди

І де те слово у душі,

Що принесе усім нам спокій,

І тим хто в небі, й на землі.

Пробігло все, неначе хвиля,

Чиясь душа у вишині,

Стоїть давно, і все чекає,

Чи прийде слово, і тобі.

Заїжджені давно дороги,

Що прокладалися колись,

Людьми з надією у серці,

Та з піснею в своїй душі.

Від краю світу і до краю,

Топтали землю, і цей світ,

І каторжани, і селяни,

Ще й козаки усіх часів.

Хто жив ненавистю до злиднів,

Які душили білий світ,

Твоє життя, і твоїх діток,

Яким хотілося ще жить.

Своє життя віддавши людям,

Вони згорали, і не раз,

За те життя, що завтра буде,

За щастя й долю, і для нас.