В пам`ять про берізку

з рубрики / циклу «Про долю»

В минуле ниточка порвалась,

Вже не зарадити біді,

Негода миттю десь підкралась,

Було усе, мов в страшнім сні.

Із неба блискавка летіла,

А вітер, мовби скаженів,

Страшна була у нього сила,

Все на шляху в себе ломив.

Вона стояла, вся тремтіла,

Самотність наганяла жах,

Робила справу страшна сила,

Її життя в неї в руках.

Миттєво вирвало коріння,

Упала на хату в одну мить,

В очах негоди лиш творіння,

Та з жаху листячко тремтить.

Було багато пережито,

Багато бачила вона,

Не раз журбою все сповито,

Давно лишилась сирота.

Її матуся так любила,

З нею ділила всю печаль,

Давно рідненька світ лишила,

Берізка все дивилась вдаль.

Туди, де цвинтар, вічний спокій,

Де сум, печаль вічно живуть,

Хоч світ великий та широкий,

Та геть не в тому певно суть.

У вічність з часом все відходить,

Печаль на серці та журба,

Сльозі скотитись не зашкодить,

Якщо забув все, то ганьба.

До нині спогади зі мною,

До нині з ними я живу,

Лишилась хата сиротою,

Негода вбила вартову.

м. Славута,