13.06.2013 18:44

для всіх

269

7 | 7

 © Тетяна Чорновіл

ЩЕДРИЙ ДАР

Китайська притча

Мудрець з гори крізь холоди вітрів

Спускався у долину в пору зимну

І жінку вкрай засмучену зустрів,

Що край дороги плакала нестримно.

– Про що ридаєш ти? – мудрець спитав,

Спинившись біля неї на дорозі.

– Про те, що Бог жорстокий пам’ять дав

У дар нещасним людям лиш на сльози.

Минулу юність згадую я знов,

Дівочий стан, якого вже немає,

Й весни моєї трепетну любов…

Тож плачу, бо щоразу жаль проймає.

Мудрець ні слова не промовив їй,

На сліз річки в засмучену хвилину,

А втупив лиш надовго погляд свій

На вбрану кучугурами долину.

– Що бачиш ти в долині, там внизу?

Забувши плач, спитала жінка скрушно.

– Троянд розквітлих чарівну красу! –

Мудрець промовив, – Бог великодушно

В дар найщедріший пам’ять мені дав,

Щоб як ітиму сніжними стежками,

Духмяні квіти раптом пригадав

З тендітними, як весни, пелюстками.

І в зимну мить засніжену сумну

З холодним вітром і морозом частим

Спустився з гір в трояндову весну

І посміхнувся спогадам квітчастим.