21.06.2013 14:12
для всіх
286
    
  8 | 8  
 © Лідія Яр
Були хвилини коли писалося таке...насправді все добре...то лише сон...

Тепер і в мене все як у людей

Де серце - камінь, де душа - там пустка,

У голові ні рими, а ні ідей,

Вона лише, щоби трималась хустка...


І що мені тепер до чужих сліз, 

До бід чужих немає мені діла

Своїх, он, назбирала цілий віз,

Могла б і більше, лиш би захотіла..


Хай в голові нема уже ідей,

Нехай давно не пишу свої  вірші,

Але ж за те, усе, як у людей -

Нічуть не краще і нічуть не гірше...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 24.06.2013 22:41  Ірина Лівобережна 

Так до болю знайомо! У мене довгі роки було "як у людей". Бо чоловік вважав, що римування - то пусте, безкорисне заняття! Іноді жаль тих втрачених років...

 21.06.2013 23:14  Деркач Олександр => © 

Чудова поезія...настрій - буває((

 21.06.2013 20:23  Тетяна Белімова => © 

Сумна поезія!
Пані Лідо! Бажаю вам щастя!))

 21.06.2013 18:58  Тетяна Чорновіл => © 

Сумно... Радію, що то лише сон...

 21.06.2013 16:34  Володимир Пірнач => © 

Класно.
Закінчення дуже влучне.
Плюсую.

 21.06.2013 05:53  Каранда Галина => © 

ой, пані Лідо... як же знайомо... як повернетесь зовсім, пару опечаточок виправите, але ж вірш... який же сильний вірш вийшов!
Ви знаєте, я все життя стараюся, щоб було "все як у людей"... а не виходить.... а як починає виходити - розумію, що мені насправді не того хотілося...