Якби я був Полтавським соцьким...

І

Коли б я був полтавський соцький,

Багато б дечого зробив,

Зробив би так, щоби жилося

Всім людям добре, напримір:

Поставив би я скрізь дерева

Медових пряників самих,

І ніжки з холодцю, свинячі,

Щоб з часником росли на них.

Замість лози — росли б ковбаси,

А листя все було б — млинці,

Земля була б з самої каші

Та з добрих свіжих потрохів.

У Чорнім морі — запіканка,

Сивуха б у річках текла,

В Дунай би напустив слив’янки,

А дно зробив би я із скла.

Ставки б з сметаною стояли,

З лемішки з салом береги,

В ставках вареники б стирчали:

Товсті, гарячі і пухкі...

Усі криниці — з добрим квасом,

Та й на печі, щоб не ходить,

Щоб чоловік з похмілля часом

Міг до безтями його пить.

Одежі вже було б не треба,

Панам не треба кунтушів,

Ходили б, як святі по небу,

В одних сорочках, без штанів.

Усі жінки і молодиці

Знову дівчатами були б:

Тонкі, високі, блідолиці.

Погані в світі не жили б.

А ми сиділи б та гойдались,

Мов діти в люльці уночі,

Спокійно б раю дожидались,

Задерши ноги на печі…

Ну, годі!.. Треба б замовчати,

Щоб хто ще шиї не набив…

Коли б я був полтавський соцький,

Усе б дочиста це зробив1

ІІ

Коли б я був полтавський соцький,

Багато б дечого зробив:

Пампушки жирнії в сметані,

Плачинди2 б з кабаком я їв,

Я посадив би скрізь дерева

З медових пряників самих,

А сливи падали би з неба,

Ніхто тоді не їв би їх.

У Чорнім морі — запіканка,

Дніпро давав би нам вино,

Дунай приносив би нам пиво,

Горілка де-не-де була б.

Криниці були б з добрим квасом,

Таким, щоб в носі закрутив,

Щоб чоловік з похмілля часом

Аж до упаду його пив.

Усі жінки і молодиці,

Знову дівчатами були б:

Чорняві, гарні, круглолиці,

Неначе в полі ягідки.

Людям одежі тоді не треба,

Панам не треба кунтушів,

Ходили б, як святі по небі:

І без сорочки, й без штанів.

Коли б я був полтавський соцький,

Багато б дечого зробив...

Та прощавайте, добрі хлопці,

Щоб хто-будь шиї не набив.