Тетяна Чорновіл Серед хвиль конюшини
Серед хвиль конюшини
Червень сонячне літепло пив,
Свого часу стежини
У рожевій імлі розгубив.
Конюшинове літо
Мліло в пахощах диких дарма –
Сонце медом розлито,
А для червня й ковточка нема.
В сни п’янкі наостанку
Кликав вітер, легкий пустунець,
Та росою світанку
Схлипнув червень: – Це, мабуть, кінець…
Та й пішов десь далеко,
В літі станув без марних жалів.
Вслід зітхнула лиш спека
Крізь наморену пісню джмелів.
30.06.2013 22:53 Ірина Лівобережна |
 Так гарно розлили конюшинові пахощі! Чудово! |
27.06.2013 01:05 Каранда Галина => © |
 ага.... ось і джмелі:)))))))) я не в тому порядку вірші читаю:) |
26.06.2013 17:08 Оля Стасюк |
 а мені біла конюшина подобається) А спека справді зітхає! Так зітхає, що аж земля тріскає. Красивий вірш. Але сумний. Жаль прощатися з червнем? |
26.06.2013 16:06 Деркач Олександр => © |
 Погано... мені...ще більше спеки нагнали...А вірш чудовий))) нєт щоб написати якийсь рецептик з холодним пивом)))) а у Вас джмілі гудуть намореними піснями!! |
26.06.2013 15:54 Світлана Рачинська => © |
 На одному подисі з часом))) |