11.07.2013 20:29
18+
294 views
    
rating 5 | 4 usr.
 © Оля Стасюк

Вежа

Вежа

Стояла вежа. Падав чистий ранок

З самого неба на грудки землі.

Роса стелилась, як лункий серпанок,

Як тінь свободи, слалась по траві.


І гріло сонце. І стояла вежа.

І берегла чарівну таїну:

Казали, там заховане безмежжя,

Занурене у холод і пітьму.


Були походи. Починались злети.

Усі хотіли досягти мети.

До вежі поривалось пів планети,

Але ніхто не зміг туди дійти.


Усі хотіли мати те безмежжя.

Хотіли влади, слави, визнання.

Світило сонце. 

І стояла вежа.

Кружляло понад лісом вороння.


Закінчимо історію печальну.

Чимало ще поляже в боротьбі…

А вежа… А вона уся – дзеркальна.

Безмежжя, як не знав ти,  - у тобі.

Публікації: Оля Стасюк

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 06.06.2021 16:52  Віра Клопотнюк => © 

Люблю вежі. Це напрям і устремління у безмежжя. 

 14.07.2013 15:26  © ... => Світлана Рачинська 

дякую) якось вірш проплив поза увагою) 

 13.07.2013 12:22  Світлана Рачинська => © 

І це безмежжя неприступне наче вежа...Цікаво))