Одаль вуличних течій
в лагуні з акацій і лип,
в прохолоді відречень,
в палаці збудованих хиб,
де в стінах зрешечених
руйнація шириться вглиб
і вітер приречений
зривається з виєм у схлип,
і скрегочуть хрипливо
уламки розбитого скла -
все зурочено вкрила
серпанком тужливим імла.
Хтось щоночі білилом
окреслює наші тіла
і шепоче над ними,
як версію -
любов своє
віджила.
м.Прилуки, липень2013р.