ЗАХМАРИЛО...

з рубрики / циклу «ПСИХОЛОГІЧНЕ»

Захмарило, і неба вишина

Наповнилась летючою водою.

Моя ж вода текучістю простою

Убрід все манить досягнути дна.

Туманна плинність хмар, як і думок,

Відбитком миті борсається в хвилях,

Згубивши сенс в затрачених зусиллях

Закрити дике серце на замок.

Женуть імлисту череду вітри,

Ген аж за обрій у краї незнані,

А сонце коливається в тумані

Й жаринки в воду струшує згори.

Збагнути неможливо в поєднанні

Той стан води леткий, як стан душі.

Зібралась сумувати я в вірші…

І вийшло б, та… розтанула в тумані.

Візьміть участь в обговоренні

30.07.2013 01:22 Марієчка Коваль => ©

А мені, вірите, приснився схожий сюжет.. Ну або я так подумала, коли глянула на картинку. Море розливалось так незвично отакими сввітлими хвилями і навколо все надто біле. І вірш відповідно навіяв)ех, ну філософія.. Бог з нею. Гарно дуже вийшло.

30.07.2013 01:10 Каранда Галина => ©

ще не читала... картинка заворожила...

Красиво))) Особливо в останній строфі сподобався ваш стан)

Чудово! захмарні поетичні висоти

кілька разів перечитував...- чудовий, заспокійливо-ліричний віршик...майстерне змалювання пейзажу і - настрою душі.

29.07.2013 13:16 Маріанна

Як поетично! Красиво!



+++ +++ Зберегти, як скаргу

Візьміть участь в обговоренні

Виберіть розділ