31.07.2013 00:00
© Антоніна Грицаюк
Дід ледацюга
з рубрики / циклу «Мої гуморески»
Сонце непомітно вилізло з-за хати,
– Діду, що робити, час уже вставати,
Баба щось на кухні грюка баняками,
Як все це набридло, не скажеш словами.
Ходить та бурчить, немає їй впину,
То дров нарубай, вижени скотину,
Так роки спливають, летять голубами,
Може захворіти, трясця її мамі.
Лежить став стогнати, очі прикриває,
– Що там за хвороба, баба вмить питає,
– Щось стрелило в спину геть немає руху,
Нерва десь затисло, хотів вбити муху.
Може, які ліки, є в тебе від спини,
Вибач, бо не вийду я вже до скотини,
Може є настойка, розітри благаю,
Чуєш мене, бабо, швидше помираю.
– Ой біда, ой лихо, чуєш мене, діду,
Вже від тих всіх ліків не лишилось сліду,
Був бутель горілки на горі сховала,
А, куди заперла вже все обшукала.
Брязнула дверима, пішла швидко з хати,
Оце так новина, треба це владнати,
Виглянув, що баба доїть корівчину,
Забув про хворобу, підсунув драбину.
Миттю порядкує, сіно розгрібає,
А баба драбину у бік відтягає,
– Ну, що попустило старий алкашура,
Знаю тебе добре клятий ледацюра.
Де вечора ліки будеш там приймати,
Сонце уже встало буде вигрівати,
Думаєш не знаю, які ліки треба,
Сиди та молися там ближче до неба.
А щоб закріпити сеанс лікування,
Будеш там сидіти з рання до смеркання,
А, якщо ще будеш до мене бурчати,
Будеш і до ранку у соломі спати.
– Схаменися, бабо, чи ти геть здуріла?
Буду все робити спина попустила,
Підставляй драбину, прошу, як людину,
Піду до хліва вижену скотину.
– Попустило, слава Богу, супер лікування,
Оцінив, старий чортяка, всі мої старання.
м. Славута,
