05.08.2013 21:11

для всіх

262

7 | 7

 © Тетяна Чорновіл

ПАЛАЮЧА МИТЬ

з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»

У присмерку гойднулось сонце сонне,

В пітьмі з вервечок розтрусило жар.

Від іскри небо зайнялось бездонне,

Й нестримно, крізь легкі серпанки хмар,

Линуло в світ вогненною красою.

Повіривши у свій кінець не зразу,

Прощання вечір лагідно скимить.

На тлі безмірно-вічних сплесків Часу

Горить червоним сном заходу Мить

І плаче в трави стишені росою.

Згублюсь і я бездумно в тихих травах,

У полум’яну злину вишину!

Нехай колосся ніжиться в загравах.

Не мій то сон –  шал сонячного сну

Мить незбагненна з вій росить сльозою…