12.08.2013 00:00

для всіх

2589

7 | 7

 © Тетяна Чорновіл

ПЛЮШЕВИЙ ВЕДМЕДИК

з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»

Вона… така ласкава, добра, мила…

Було в ній щось тендітне, неземне.

Та надто якось… плюшево любила,

До серця пригортаючи мене.

– Ти тільки мій Ведмедик, – шепотіла

У сплеску найніжніших почуттів,

І кожен клаптик плюшевого тіла

Враз вирватись на волю захотів.

У мене ж тирса в голові на лихо,

Тому й не розумів простих речей.

– Я власність не твоя, – промовив тихо,

Вниз опустивши ґудзики очей.

Лиш її серце стугоніло в тиші

У страху від моїх бездумних слів.

Пішла десь вдаль. А я на роздоріжжі

Лишився в смутку плюшевих жалів.

Хоч вільний, та без неї вклякла сіро

Важка й тягуча часу течія.

– Вернись, прошу! Розвій мою зневіру.

Я твій, єдина Власнице моя…