Розкинулись поза селом поля...
Розкинулись поза селом поля –
Десь тут малим я торував стежини.
І нас тримала на собі земля,
І сонце з вітром пестило нам спини.
Здирав коліна, носа розбивав,
Гасав селом босоніж по пилюці,
І час по часу гулі набивав,
І іноді бруднився у багнюці.
А поряд берегли нас всіх батьки.
Хіба таке дитинство хтось забуде?
На жаль, не всім читати ці рядки.
Отож нехай земля їм пухом буде.
Таким як є приймаю я буття,
Хоча у світі й "кращі" є країни,
Та я без роздумів віддам життя
Заради щастя неньки України.