Оля Стасюк Жнива
Серпи блищать. Блищать усі жнива.
Блискуче сонце грає у соломі.
І там, де ткалась перша борона,
Тепер стоять собі волошки сонні.
Жінки у полі – як бджолиний рій.
Холодна річка оминає липи.
І ходить день по ниві золотій,
Стернею жита боляче пробитий.
А що поробиш? То таке… Жнива….
Бо, поки жнеться, доти треба жати.
Злітає серп, видзвонює слова –
Оті слова, яких навчила мати.
22.08.2013 10:13 Тадм |
 сподобалось |
21.08.2013 11:54 Тетяна Чорновіл => © |
 Символічний вірш, як і мій про хліб! Зараз жнив можна й не помітити. Зберуть ряд комбайнів - за три дні жахнуть, та й усе! Так як і хліб у хлібопічці чи прання натисканням однієї кнопки! ))) І це чудово! Нехай серп виблискує в віршах! Слава йому! Гарно написала, Олю! |
20.08.2013 23:27 Світлана Рачинська => © |
 Ніби сама там побувала... Так пишеш)))) Гарячі, колосисті і поетичні твої "Жнива"!.. |
20.08.2013 21:44 Каранда Галина => © |
 ой-ой... дитино, ти з якого століття?))))))))) |