ВІДьМАчці
Ти занадто далеко щоб вирішувати
Кардинальні питання мого існування.
Колись намагалася до купи змішувати
Свої і мої бажання й страждання,
Міксувала чай із кавою й прополіс з отрутою,
Ранки із полуднем, небо з безоднею...
Зараз же просто мариш спокутою,
Але ти вже стала далекою і холодною.
Мовчки вклоняйся кісткам і молися
Храмам, святим, мощам чи іконам...
Тільки на мене, відьмачко, не злися,
Бо не я написав біблійні закони.
Ти для мене поки що занадто важлива,
Щоб назавжди позбутися твоїх фотографій.
Зичу тобі віднайти в собі сили,
А тоді повертайся у світ блуду і трафіків.