Він був на вигляд як усі
Простий, середньої статури,
Не мав ні друзів ні сім`ї
Від них лишились самі мури.
Усе життя шукав розради,
Аж поки жити сам не став,
Не міг терпіти інших зради,
А сам рідню свою продав.
Назовні він інтелігентний,
Безмежно гордий, не простий,
Незрозумілий, не конкретний
І часом дуже навіть злий.
Шкарпетки наче чорні хмари -
Із проявом та тільки ніг.
Штани підв’язані невдало
Знайти щось гідне він не зміг.
Йому тепер не мало років,
Зрівнялась кількість ворогів,
Нема кому давать уроки
Хіба що тільки лиш собі.
Життя давало шанси жити,
А він їх гідно упускав.
Він так і не зумів любити
Хоча і сам цього не взнав…