05.10.2013 12:10
для всіх
156
    
  4 | 4  
 © Ірина Червінська-Мандич

Утіха Божої Матері

(дистих)

І

 

Пам’ятаєш, яким він був,

О, Консуело?

Коли він торкався струн,

То плакали сиві Карпати.

Гори тужили, що моравська земля

Не зродить нового Гуса.

Ти ніколи не знала про це,

Проте й у тебе тремтіли вуста,

І спотикався погляд

Об сірість сирих катакомб

І блідість його обличчя


ІІ


Ти невинна така,

Що твій спів вимощує душі.

Ти співай, не мовчи,

І тоді я не буду

Боятися гострого леза,

Яке мусить мене перетяти сьогодні,

Мов бур`ян, що не гідний цвісти і рости

У твоїм розкішнім саду.

Ти не плачеш? Не плач,

Не затьмарюй очей чорним смутком.

Не мовчи, не мовчи, не мовчи,

Не мовчи, а співай,

Бо я тишу ще матиму там,

Де викльовують очі ворони

Скам’янілим амурам,

І де навіть дерева

Нежиттєво якось шелестять.

Не мовчи…



Калуш, 4.10.2013

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 05.10.2013 19:55  Тетяна Белімова => © 

Ваша інтелектуальна лірика породжує багато запитань))) Підтекст промовистий - гра слів і значень. Особисто мені імпонує обрана вами форма - у вигляді звертань.

 05.10.2013 13:56  Деркач Олександр => © 

читаю...сподобалось...

 05.10.2013 13:06  Зельд => © 

Текст насичений якоюсь невідворотнім кінцем, який зрештою буде у кожного із нас, якимсь  жалем, що не зможемо встигнути зробити все задумане.. Зворушливо! Схоже на реквієм ..

Там здається опечатка в  рядку:

"Ти ніколи не зала про це,"