Весталка Осінь

Весталка Осінь відчиняла брами,

Просила в гості юних хлопчаків.

Ще за спідницю хтось тримався в мами,

Та мала з них зробити мастаків,

Маститих полювальників на цноту,

Відчутними, як афродізіак.

І кожен мати мав всього достоту:

І щит, і меч, і спис, і томагавк.

Метеликами пурхали у травах,

Стрункі, мов сарни, як зоря цнотливі,

Тріумф їм ночі били на литаврах.

Вуста цих фей не знали поцілунків,

А лоно не проймав бажання жар,

Душа не пила солодкавих трунків,

Пісний не промінявши ще узвар

На колотнечу із масних напоїв

Для тих, кому давно за надцять є.

В посилку день горбатий клав набої

І хлопцям відсилав за сотні льє.

В Едем-саду про заколот - ні слова,

Лиш де-не-де цвірінькне горобець.

Ось влучний постріл - і одна готова!

Дівчата милі, вам настав кінець.

В саду цнотливім розлетілась брама

Під натиском легінів молодих.

Така, мабуть, була печальна карма -

Останній голосок дівочий стих.

І от уста пізнали сік кохання,

І вже душа напилась досхочу.

Лиш було чути стогони й зітхання,

А вже про решту - скромно промовчу.

З усюди позліталися Амури,

Щоб подивитись на отой концерт.

Весталка Осінь крутить шури-мури

І кожній парі подає конверт.

А у конвертах - золоті обручки,

Любові цукор і подружжя сіль.

Весталко Осене, цілую ручки,

Ти зводиш долі, ти - пора весілль.

Візьміть участь в обговоренні