Запустить осінь щупальця печалі...
Запустить осінь щупальця печалі
До нас у душі, у думки, в серця.
Вже квіти попід вікнами зів`ялі,
Й дощить і накрапає без кінця.
Почне осінній настрій панувати –
Таке знайоме дивне відчуття.
І хвилю почуттів не вгамувати,
Не повернуть до ладу і пуття.
Закриє стежки листя пожовтіле,
Прикрасять землю дзеркальця калюж.
І губить колір тіло загоріле –
Бліднішає по осені чимдуж.
І почнемо ми літо забувати…
Хоча у згадки вернеться воно,
Коли я не захочу вийти з хати
Надвір, що засіріє крізь вікно.
Коли я розтоплю і піч, і грубу.
Коли я приготуюсь до зими,
Діставши з шафи чоботи і шубу.
Коли побачу білі килими,
Що кине осінь зранку на подвір`я,
Йдучи в полон, мов білі прапори.
Хоча надія є на перемир`я…
Але спитати треба у зими.
