Відповідь Шевченкові

Так, ми - хохли, ненавчені і темні,

І лаєш ти нас, мабуть, недаремно,

Нам рабський раб уївся у кістки.

Ти кликав: "Обійміться брат із братом,

І хай не плаче, а сміється мати."

А ми і далі стелимо містки

Туди, де нас топтали і ганьбили -

Ще мало. Вочевидь ще маєм силу

Терпіти і мовчати...

"Добре, брате,

Що ж ти такеє?" - німота німотна

В серцях сидить, мабуть, безповоротно,

Та й німцю вже обридло нам казати -

Своїх навчити б...

Ти казав: "І мови

Вчите слов"янські. А свою?" - Корову

Зробили, що дає електорат,

А цвенькають і далі по-чужому,

І пхаються кудись подалі з дому,

І знов на брата скалить зуби брат.

_________

P.S. І ніби уже ми здобули омріяну волю,

Та ти б, як ожив би, ще гірше, мабуть, заридав...

Чи ми такі є, що у Бога вже кращої долі

Ні прощами, ні молитвами..? Чи нас хто закляв?

І так уже тужно, сутужно, а хто винуватець?

Об кого трощити каміння, об чиї лоби?

І час - мовчазними поетами вдягнений старець,

І все, що зосталось - портрети хмільної доби.

Калуш, 2013