Притопав час - і зблякли вітражі
У церкві невсипущого благання.
Так швидко щось пропали міражі,
І не шукай - намарні сподівання.
Який тебе вкусив крилатий ґедзь,
Що весь опух лицем від алергії?
З нирок твоїх торговки зварять зельц,
Як золотої не проциндриш мрії.
Жени в три шиї вольнії думки -
Вони тебе ще зроду не спасали.
А під ногами лід такий тонкий!
Ой, змерзнеш! Ой, намочеться кресало!
І кому ти потрібен будеш? Ти -
Пуста й бундючна у нозі колючка?
Кому шепочеш сотенне "прости",
Коли усі світи - плацдарм для злучки?
Куди підеш? Світ за очі? Це де?
Немає місця - там свої голодні.
Чи манна мо" на голову впаде,
Як Аврааменкам напередодні.
Е, ні! Минув той час, коли сміття
Розжоване зо сміхом та й до писка.
Мине зима і проросте життя,
На моніторі миготить ще риска.
Калуш, 31.05.2013.
