Чорні троянди
Свічка гарячими краплями скапує, тане,
Плавиться віск, як у домні розпечена сталь.
Чорні троянди, мов кров’ю заплішені рани,
Плаче сонатою місяця білий рояль.
Сонце осіннє в вікно заглядає знадвору,
В променях, зломлених склом, розлітається пил.
Наче волхви Балтазар і Гаспар з Мельхіором,
Бачу зорю. Чи дійти мені вистачить сил?
Золото, ладан і миро - дари ці для тебе,
А на столі жде квиток в бік один - в Марракеш.
Знаєш, пілот уже поглядом міряє небо.
Знаєш, літак я спиню, але ж ти не прийдеш.
Байдуже крісло чекало свого пасажира,
Байдуже ілюмінатор дивився на світ.
Сумно і прикро - не любе тобі моє миро.
Чорним на біле спадає трояндовий цвіт.
Калуш, 2008
