30.10.2013 14:37

для всіх

995

6 | 6

 © ЮРІЙ КЛЕН

ПАМ’ЯТІ ЮРІЯ КЛЕНА

з рубрики / циклу «ПРИСВЯТИ»

О́свальд Бу́рґгардт (нім. Oswald Burghardt; *4 жовтня 1891, с. Сербинівка, Волинь — †30 жовтня 1947, Авґсбурґ, Німеччина) — український поет, перекладач, літературний критик. Свої твори публікував під псевдонімом Юрій Клен

Не ставлю за мету описати життєвий і творчий шлях. Просто прочитайте уривки поетичних думок Поета і Людини. Згадайте добрим словом…

Крізь праосінь --- 24

Розвісив вітер багряниці

за звечорілим сосняком,

і вже в коралях із брусниці

гуляє осінь за ставком.

Моя душа блакитний килим

до неї стеле по воді:

"Ходи, ми тут наметом схилим

дерева сонні і руді"

Як їй любов свою освідчу?

В одежах з золота і сна

вона простує крізь сторіччя,

така незмінна і ясна!

Крізь праосінь --- 16

Он крутиться листками зжовклими

прозора праосінь берез.

Надвечір так раптово змовкли ми,

схиливши очі до терез,

де шальками урівноважені

всі наші радощі і сум.

І серце, вже красою вражене,

п’є порами осінній шум.

Крізь праосінь --- 3

Над серцем стомленим несуться хмари,

і вітер рве намети золоті.

Ліси, ліси горять, немов пожари,

і затишно у синій самоті.

Мій дух гойдається пожовклим буком.

Копита кінські топчуть будяки.

І тільки серце числить рівним стуком

години, тижні і роки.

Прокляті роки (1937) --- уривок

Якась смутна і невесела осінь

зійшла, мов помаранча золота,

над Києвом, і олив’яні оси

дзижчали і співали з-за моста,

де вітер заплітав березам коси

і цілував в розтулені вуста

(о спогади терпкі і непотрібні

про ті роки жорстокі і безхлібні)…

У вічності, де світла струм тече...

У  вічності,  де  світла  струм  тече,  

повільно  крутяться  колеса  часу,  

що  на  верстаті  золотому  тче  

свій  килим  різнобарвний.  Дольні  паси  

пускає  в  рух  незримий  наш  двигун.  

Мигтить  узору  плетиво  примхливе,  

І  завжди  врівноважує  вагу  

Той,  що  складе  в  копу  доспіле  жниво,  

Все  змірить  мірою  й  благословить.  

Нас  темрява  обсотує  і  боре,  

лише  часами  блискавка  на  мить  

із  пітьми  вихопить  шматок  узору,  

і  ми,  прокинувшись  із  небуття,  

якийсь  уривок  бачимо:  химерні  

страшні  чи  ясні  обриси  життя.  

Ми  у  руці  тримаєм  тільки  зерна;  

Гаїв  не  бачимо,  що  з  них  зростуть  

І  зашумлять  зеленим  верховіттям.  

Ми  лиш  п`ємо  гаркаву  каламуть,  

Жахним  на  світ  рождені  лихоліттям...