Великий тягар... відпускаю.
Ти ідеш і я не тримаю.
Просто запалю вогонь, щоб зігрів.
Трішки тепла затьмарити гнів.
Боляче було, коли зрозуміла.
Знала - підеш. Та так не хотіла.
І я кохала відчайдушно і щиро.
Твої слова сприймала вразливо.
Іноді, хочеться вмерти.
Й не жити без тебе взагалі.
І мрії без тебе потерті.
І повний безлад в голові.
Говорять: "Заплач!". Та легше не стало.
Горе не змити. Сліз тут замало.
Казала: "Люблю", а ти лиш мовчав.
Мабуть, ніколи кохання не знав.
Мені завжди буде бракувати тебе.
Хоть часу й подій багато пройде.
Хоть світ поміняється й обіда мине.
А я не забуду наше "есе".
Я захворіла. Це хвора любов.
А ти, мабуть, іншу собі вже знайшов.
Теж закохаєш у себе її,
А потім покинеш, як мене, в самоті.
Адже для тебе, все це лиш гра.
Граєш - то грай. Я буду твоя.
Завжди успішна. Завжди весела.
Формально, тобі лиш буду належать.
І янгольські крила мої - забирай!
Мені не потрібні без тебе вони...
Важко на серці... Сумно в душі...
Багато хотіла сказати тобі.
Так я живу, та думками з тобою.
І, навіть, з роками не знайду покою.
Пробач мені все! Пробач, що хотіла усього тебе і всю твою суть.
Не хочу в це вірити й чути, та все ж... тебе не вернуть!
Коломия, 10.05.2010