Україна помирає
з рубрики / циклу «Про долю»
Кров по жилах всюди б’є,
Сатана її все п’є,
П’є хвилини не вгаває,
Україна помирає.
Помарніло її тіло,
Усе холодом сповило,
Відбирає її руки,
За що терпить такі муки.
Очі гіркі сльози ллють,
Вже по ночах не заснуть,
Куди линуть її діти,
Що їм тут скажіть робити?
Ще не народились внуки,
Та вони вже терплять муки,
Борги вішають їм всюди,
Схаменіться, прошу люди.
А правнуки в майбутнє цвіт,
Проклянуть вони цей світ,
За брехню, зневагу, блуд,
А, як буде Божий суд.
Усіх Господь судити буде,
Нікого він вже не забуде,
Хто б’є поклони до землі,
Хто посміхається у сні.
Гроші є, той силу має,
Новобудову піднімає,
Дзвін лунає, чути всюди,
За кого свічку ставлять люди.
Хто обікрав та годі вже,
Людей потік до церкви йде,
Та стогне бідна Україна,
Геть до землі зігнута спина.
На спині горб, а в ньому борг,
Вже за земельку іде торг,
Все, що змогли те продали,
Та замітають всі сліди.
А жінка-матір, де тут шана,
Серед грудей у неї рана,
Усе здолала, усе стерпіла,
Діток на світ цей народила.
Тут обікрасти її треба,
Геть не бояться гніву з неба,
Не всім відразу прийде суд,
Згадають грішні про той блуд.
Не допоможуть їм поклони,
За бідний люд задзвонять дзвони,
За кривдоньку земля віддячить,
Господь із неба все те бачить.
м. Славута,
