Вершник
У краю, де сонце – надкушена груша,
А місяць – балоновий м’яч,
Там залізні степи, там сталева трава
Пересріблені пальці колише.
Там у небі тону «сірий металік»
Механічний орел філігранно
Розпинає себе на повітрі.
А з горизонтальної безвісти
Дротяним мереживом
Підстрибує на горбах,
З’їжджає по древніх схилах
Мідне перекотиполе.
Там вершник з титановим серцем,
У кольчузі дрібній, під забралом
Заховав синій полиск очей.
На коні
Білим дивом,
Платиновим переливом
Вигарцьовує, виціловує
Дрібнозолотом зацвяхованим
Землю, пилом відполіровану.
Калуш, 8.11.2013
