Вчорашні приходять – і множиться глупота,
Сьогоднішні палімпсести – у латаних вишиванках.
Прочанка душа моя в світі цьому, прочанка,
А комусь – нарив у горлі, або на губі кіста.
І білі птахи неозамків і бастіонів-нео
Ховають за цеглу нео-нові пристановища,
І курява липне до цоколя бурим видовищем,
І світить з екранів голодна Кассіопея.
Палають каскади байтів у гіпернейронах,
Куди не поткнеться думка – усюди слова, слова…
А серце донині згадує, як проростає трава,
І дихає в торфі сонце на ймення Сонях.
Калуш, 8.11.2013
