Жахлива реальність

з рубрики / циклу «Про долю»

Немов осінній лист тремтіла,

Душа шукала порятунку,

Терпіти вже було не сила,

Зібрала речі всі у сумку.

Досить знущань, поневіряння,

Сльози котились, як горох,

У вічність відійшло кохання,

А мріяла, що будуть вдвох.

Дітей на ноги піднімати,

Йти по життю лише вперед,

А зараз, що може сказати,

Життя з коханим – це не мед.

Хто поміняв його, о горе,

Жити удвох нестерпна мука,

Ох гірка, важка моя доле,

На все життя буде наука.

Увесь тягар взяла на плечі,

Тягнула віз той у ярмі,

Не догодила тим до речі,

Живе, немовби у пітьмі.

Немає сонця десь сховалось,

Та темінь серце навпіл крає,

У серці, мов щось обірвалось,

Де знайти ліки те не знає.

Досить терпіти, час рушати,

Йдемо, діти, для нас час,

Одна надія ваша мати,

І за батька буду я для вас.

Втопив в горілці всі надії,

Згубив всі щирі почуття,

В безодню канули всі мрії,

Та не стоїть – іде життя.

Закреслила минуле вмить,

Камінь, немов з душі упав,

Не раз ще серце заболить,

На кого нас ти проміняв.

м. Славута,