11.11.2013 01:01
для всіх
338
    
  7 | 7  
 © Ірина Затинейко-Михалевич

Contra spem spero листопадевого вечора

"... Поки ми віримо в свою мрію - ніщо не випадково". Річард Бах "Ніщо не випадково"
"Коли чогось сильно захочеш, весь Всесвіт буде сприяти тому, щоб бажання твоє збулося". Пауло Коельйо

...хочу поділитися з Вами маленькою історією, яка трапилася зі мною вчора...

Суботній Вечір "гламурного" Києва не дрімає на дивані, не вовтузиться на заклопотаній кухні, не дивиться наодинці футбол. Суботній вечір шукає собі пригод (на голову, чи ще на щось...), поблизу Бесарабської Площі, де навіть повітря кишить розкішшю, розбещеністю та марнотрацтвом.

Тут Вечір полюбляє блудити між, забитими дорожезними автомобілями, тротуарами - немислимої вартості, вистукує тонкими шпильками таких же тонких високих дам  з нетонкими вредними губами (слава всемогутньому силікону) попід руку із пузатими "татками"...Тут  - поміж блиском вітрин і розпростертими обіймами ресторанів, Вечір не так гостро відчуває себе самотнім... Шкода лише, що вся ота бесарабська розкіш дивиться йому у вічі скляними, відстороненими очима...Таких уже нічим не здивуєш.

Щоб пройти до найближчої станції метрополітену, ми неспішно, хоча вже й голодні і втомлені, проходимо весь той розбалуваний глянець київського вихідного, зупинившись на мить перед вікном одного із таких "добротних" закладів, з якого визирає на вулицю величезний монітор. Трансляція футболу... Поки чоловік вловлює рахунок матчу, я встигаю помітити хлопчину, якого тільки-но "відфутболив" водій білосніжного джипу, який в очікуванні свого розслабленого власника, обємно розлігся на пішохідному тротуарі. Дрібненький хлопчина, років дванадцяти, не більше, раптом підходить до нас...Чи не приєднатися до мимовільного перегляду футбольного рахунку?!

- Вибачте, будь ласка, можна я продекламую вам вірш?

- Вірш? - дивуюся щиро я, оцінивши завчасно його зовнішній вигляд ще тоді, коли дитину проганяв хвилину тому дебелий дядечко: акуратний правильні миловидні риси обличчя, в добротній куртці та черевиках. І очі - ті зосереджені недитячі очі. Мов два спалахи. Неблагополучною дитиною визнати важко. Невже проситиме милостиню? В голові людини, яка копирсається в соціальній кухні, одразу рій думок: чому в такий пізній час дитина сама гуляє в самісінькому центрі міста; чи є у неї батьки; чи не жебракує часом?

 - Так, вірш. Я розкажу, який забажаєте:  Шевченка, Франка, Лесі Українки, Ліни Костенко...А ви допоможете мені здійснити мрію...

Моє здивування полізло великими очицями високо на лоба і перехопило дух не лише мені.

 - І "Contra spem spero!" Лесі Українки знаєш? - невідомо чому вистрілює ця фраза з мене.

 Одразу виструнчується, обличчя стає не по дитячому серйозним, суворим навіть, і починає:

- Гетьте, думи, ви, хмари осінні!

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна...

З інтонацією, з артистичною милозвучністю, хлопчина розповідає нам поезію, вдивляється впевнено в наші очі, а ми обоє захлинаємося несподіваними емоціями...

- Зупинись! В якому Ти класі?

- У сьомому... Далі розповідати?

- Ні, спасибі Тобі велике!  - і в розгубленості шукаю нашу лепту для цього прекрасного актора, - зажди, Яка ж у Тебе мрія?

 - Поїхати до спортивного тренувального табору "Манчестер Юнайтед"...


Цієї суботи Вечір перфектно провів час на Бесарабці - йому у вічі дивилися не тільки скляні розбалувані очі...



09.11.2013

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 11.11.2013 21:22  Тетяна Чорновіл => © 

Мабуть то був... "дитина індіго". Подумалось, що у тієї дитини брак родинного тепла, а може й взагалі нема, раз змушена вечорами блудити містом, випрошуючи в не важливо який спосіб, уваги випадкових перехожих! ((((( Аж заболіло...
Гарно написана мініатюра!

 11.11.2013 13:03  © ... => Тетяна Белімова 

спасибі, Тетяно, за уважність до моїх скромних мініатюр)

 11.11.2013 12:59  Тетяна Белімова => © 

Ірочка! Прочитала твій твір, і стільки думок відразу виникло... Це добре! Я думаю, такою і є справжня творчість)))
Засіб контрасту, який організовує внутрішній простір твору... Оті нуворіші і буржуа на початку і дитина, яка натхненно читає поезію...
Потім мова! Завжди захоплююся багатством, мелодикою, образністю...
Чудова, світла замальовка про небуденність буденного!
Ще допишу пізніше))) Поки те, що було для мене найбільш очевидним!

 11.11.2013 12:20  Володимир Пірнач => © 

Гарна історія,
дуже класно передала.
Сам колись так дивував людей, але не на Бесарабці, а в метро)))) але це було в минулому житті..
Плюсую.

 11.11.2013 08:37  Деркач Олександр => © 

офігенна історія!! написана класно...у моєму місті є чоловік трохи не при собі, а може якраз навпаки - весь у собі, пише, вірніше не пише а на ходу вигадує і просто з голови читає власні вірші, примітивні але сам факт феноменальний, навіть не знаю скільки йому років, пам`ятаю його з дитинства але мені наче він не старіє...

 11.11.2013 01:39  Світлана Рачинська => © 

Ірино, так написала... Торкає кожне речення. Справді.

 10.11.2013 23:04  Каранда Галина => © 

буває ж.... не знаю, як би я зреагувала...