Зернятко помаранча
Гіркота зернятка помаранча
у словах із присмаком суниць...
Цілить сонце - вуличним повстанцем -
у мішені зляканих зіниць...
Я тобі - не пара, тільки - порох
золотий - на крильцях стертих мрій.
Я боюсь явити навіть погляд,
що блукає в травах мокрих вій...
Ти мені - не пара, тільки - пастка,
тільки - пасмо спогаду на дні
темних вод, болючого фіаско
затонулих юності човнів...
Не впізнай!!! - буденно і спокійно.
Я ж тебе...Тебе - благословлю
за тремтячі зрадницькі коліна
й неможливість нового "люблю"
За твою-мою байдужість наче
і за мудрість вічних білих криг...
За сухе зернятко помаранча,
що засипав ніжний перший сніг...
