На терені віків я садовив лиш терен
На терені віків я садовив лиш терен.
Вістря його шипів відлякувало всіх.
Дивились віч у віч мовчазно – владні Кери.
У Дива на гіллі був дивовижний сміх.
А десь далеко там, в прийдешнім чи минулім,
Блука собі малюк, що лева поведе.
Вже всоте обійшов земну й пекельну кулю,
Та малюка того не обійшов ніде.
Навіщо і шукать! Най леву буде жерти,
Коли Господь кара своїх людей,
А терену всихать, а диваку померти,
А кесарю пасти своїх свиней.