Тепер тільки час
з рубрики / циклу «Палітра мрій»
( Евангліє від Луки)
- Дякую за все.
- Ти прощаєшся? Навіщо?
- Ти не можеш! Не можеш! Поговоримо?
- Боляче. Я ж так тебе люблю. Марю тобою. Мрію...
А як же мені? Ти зник. Ти думав. що я забуду, що я заспокоюсь, що я вб`ю почуття. Як ти міг? Ні! Чуєш! Ні! Ніколи такого не буде! Ніколи...
Правду кажуть, що коли не чекаєш, не шукаєш, тоді трапляється щось незвичайне.
Затілікав телефон. Смс. " Хочу до тебе." Він, хороший, омріяний, незнайомий, небачений, але рідний. Знов смс. "Приїзди! Я недалеко. Я на залізничному вокзалі."
Кров до голови прилилася. Серце вирветься, так болісно закалатало, по тілу страх, паніка і питання - що робити?
- Заспокойся, сама собі. Подумай. Закрила очі. Чверть століття заміжжя. А душа летить, летить до нього, небаченого, незнайомого, далекого і такого близького, рідного. Рішення прийняте. Їду. Ні, не їду, лечу, лечу до мріїї, до того хто зрозумів, хто прийняв такою як є, хто поцілує мої очі. Набираю номер, тремчу, і таке лагідне у відповідь. - Алло, Алло! То я! Я чекаю на тебе! Приїзди на Хрещатик. Я хочу до тебе. Я хочу тебе бачити, чути. Тільки й вимовила - Так приїду!
Час. Довго. Ось уже і метро, ось і Хрещатик. Йду? Ні! Біжу. Не прогадала, вбралась в біле. Чистота. Весна. Квітень. Вдивляюсь у натовп. Як упізнаю? Як побачу? Як? Як? Чи то знак який, чи доля? Дивно, але так пусто на тому перехресті вулиць, майже безлюдно. Він? Чи? Не треба слів, не встигла. Цілунок. Мовчки. Вуста. Мовчання. І знов цілунок за цілунком... Він! Хороший, омріяний, рідний, жаданий. Очі-чорні маслини, сам такий собі чорнявий. І любий, одразу любий. За руку. Тепла, лагідна, ніжна. Кафе. Не до кави. Очі в очі. Що з нами? Бачимо, торкаємось одне одного, чуємо. Час. Мало. Кава скінчилась. Очі. Бажання. Вечір. Хрещатик.
Небо, тротуари, автівки, люди. Ні! Нема нікого і нічого. За руку, не прогулянка. Політ! Нікого, тільки ми.
Цілунки, мрії. Не треба слів. Сама того хотіла. Сама зробила. Сама наважилась. Вдячність. Солодко. Добре. А час невпинно, а час невблаганно. Метро. Прощання...
- Ти неймовірна. Моя!
- Так. Вже твоя.
Тоді ти поцілував смак мого чекання. Чекання палідромічної жінки з оніксовими очима. Такою була наша перша зустріч. Ти пам`ятаєш. Я знаю. Тоді нас розділяло якихось півтищі кілометрів.
- Курс - норд-ост. Та в цілому на зюйд.
Тепер на розділяє цілий континент.
- Люблю і хочу до тебе.
- Люблю. Чекатиму. Мій!
